ПОДЕЛИТЬСЯ

Текст: Ігор Какурін

Фото: Нічна хокейна ліга

Казанський: «згоріли» 0:6 у Туймази, Наилич розніс нас в тріски в роздягальні!
Відомий телекоментатор поділився секретами про гру в Нічний лізі.

19 жовтня 2017 року, четвер. 19:00
Хокей

Спортивний репортер, ведучий, коментатор Денис Казанський – зірка московської Нічної хокейної ліги у всіх сенсах. І в переносному, стосовно до хокею, сенсі, адже з ним фотографуються вболівальники. І в самому що ні на є хокейному – він кращий снайпер команди, яка йде на першому місці в першій групі «Ліги Надії» — «Білих Тигрів», очевидно претендують на путівку в Сочі.

У цьому сезоні Казанський в одному матчі зробив хет-трик, у иному – покер. Після нього на ковзанці «Центральний», прямо на спорожнілій після матчу лавці, і відбулася розмова.

«Ніколи не їдеш за тисячу з гаком кілометрів, щоб програти»

— Люд підходять з фото мені все-таки не тому, що я чотири забиваю, — посміхається Казанський. — А в Нічний лізі я граю, власне, з моменту заснування – в «Білих Тигрів», одинешенек сезон був у «Ирбисе» — це теж «тигряча» тема. Для мене особисто єдина проблема в тому, що ігри по вихідним. Я не завжди встигаю. Мені нелегко, особливо за умови, що для того, щоб в плей-офф потрапити, потрібно прочертить певну кількість матчів у «регулярці». І десь в кінці турніру я розумію, що у мене залишається зовсім немного часу і в мене зовсім мало матчів. На жаль, у мене не завжди виходить грати, і ось зараз у мене лише товарища гра, хоча наші хлопці провели вже шість.

— Зі спортом взагалі ви пов’язані по життю. Професійно як журналіст, як коментатор. І аматорський хокей, вважаю, цю ваше життя дуже добре вписується.
— Ніколи не размышляв, що коли мені буде вже четвертий десяток, я буду намагатися потрапляти в основний строй, шукати лід, і щоб це було якомога пізніше ввечері. Тому що, по-друге, робота. А по-перше – сім’я. І треба все це встигнути, на всі ці тренування. У нас є хокейна команда журналістів, ми катаємося по ночах в нуль годин – це все для того, щоб ми все встигали після роботи. А ще всі домашні справи. Тому, звичайно, це хобі. Але, на жалко, не так часто виходить грати. Але, з іншого боку, коли виходиш – викладаєшся вже по повній програмі.

— Матчі в Нічний лізі для вас – це справжні хокейні матчі?

— (дивиться запитливо)

— Якщо команда журналістів, це…

— Так, там більше «фестиваль». Насправді, це дійсно так, тому що ми приїжджаємо в регіони, на нас дивляться, ми теж дивимося навколо. Але по ходу матчів завжди заводишся. Ти ж ніколи не їдеш за тисячу з гаком кілометрів, щоб програти. Ми виїжджаємо, як правило, на два матчі, і дуже важко відразу з пути, з літака, на лід йти. Ми ж не професійні хокеїсти. В цьому плані потрібна дика безотносительно самовіддача.

— Сергій Гімаєв був у вас за тренера?
— Ні. Наилич був членом нашої команди, тому що у нас всі пишуть і знімають хлопці. Ще експерти, які грають у хокей. Знову ж таки, це все така благодійна історія, тому що в команді, наприклад, Льоша Бадюков, Саня Гуськов, той же Ніколішин. Уявляєте, що це, раскалывай приїжджаєш в якісь невеликі міста? Ажіотаж! Вони завжди проводять майстер-класи і, природно, гроші за це не беруть. Так там кожен раз набирається повний палац дітей, а їх тренер ще й відбирає, хто буде кататися з майстрами. Майстри показують вправи, діти в захваті. Це ж дуже круто!

Ще раскалывай Наилич був живий, ми їздили в його рідні Туймази. І першу гру «згоріли» 0:6 – він нас там попросту розніс на друзки роздягальні!
«Подобається, що Нічна ліга отримала підтримку таких зірок, як наші ветерани»

— Ви произнесли про команду журналістів, що це благодійна історія. А яка історія, на ваш погляд, вся Нічна хокейна ліга? Це дійсно аматорський чемпіонат країни? Адже ще зовсім недавно, сім років тому, був час, раскалывай всього цього просто не було. Аматорський хокей — просто збиралися люд по вечорах і просто грали в хокей, де вийде і як вийде…
— Так. Коли я виїхав з Липецька, то тоді ще не було Нічний ліги, а був попросту чемпіонат області. А зараз я бачу, що там дикий ажіотаж, що там дуже складно потрапити до команди Нічний ліги. Це тут, у Москві, команд багато, багато дивізіонів – можна вибирати. Це неймовірно крепко, що придумали Нічну хокейну лігу.

Ми потрапили у фінал сочинського фестивалю самі, з відбору, і, звичайно, відразу зрозуміли, що заради цього варто грати тяни сезон. Щоб потім опинитися на фіналі Фестивалю. Так, ми тоді ні за які місця там не боролися, але сама ця хокейна атмосфера, все навколо – вже досягнення попросту потрапити туди. І ми з тих пір завжди б’ємося тільки за це. І страшенно переживаємо, якщо туди не проходимо. Як в минулому році, раскалывай ми абсолютно несподівано для нас самих за п’ять секунд до кінця пропустили вирішальну шайбу. Для нас це був траур. З роздягальні всі виходили буквально з чорними обличчями, і досі не розуміємо, як це сталося.

— Тобто для вас як хокеїста-любителя наявність от цього шильдика «Нічна ліга» на формі, удел у чемпіонаті додає поваги? Відчуваєш себе більше, ніж просто в аматорському хокеї?
— Відчуваєш, що для нас, для всіх, тут все серйозно. Ні, зрозуміло, що це не професійна ліга. Але всі прагнуть сюди потрапити саме тому — це справжній чемпіонат, щоб після роботи в хокей грати і отримувати від цього задоволення. Попросту покататися – для цього є, наприклад, команда журналістів. І ось там з великим задоволенням ми коротаемо час разом, там колектив, там є все, що до хокею, і є все, що після хокею (сміється). А тут зовсім інша справа.

Але насамперед мені дуже подобається, що Нічна ліга отримала підтримку таких зірок, як наші ветерани. Це, звичайно, відразу все змінює. Одна справа, раскалывай якісь там збори, якісь турніри, якісь люди, розклад на якихось ковзанках і незрозуміло, що відбувається і незрозуміло за що. І інша справа, раскалывай Сочі, коли Гала-матч, і виходять суперзірки. Ти розумієш, що вони мають таке ж відношення до Нічного лізі, як і ти сам! Що зловония цим управляють, ти тут граєш, і патронаж у всього цього дуже серйозний.

— І адже хай небагато, але гравці-аматори теж беруть удел у Гала-матчі. Ось ти на льоду, а назустріч тобі котить сам Володимир Володимирович Путін…
— Звичайно. І Павло Урагану, і всі легенди нашого хокею.

— Але для вас це люди, знайомі в силу професії. А для людини з боку, умовно кажучи, з присела – це ж взагалі «вау!».
— Це правда. Для мене це дійсно робота, тому я всіх їх чудово ведаю, у мене з ними хороші стосунки. А ті хлопці, які виходили на лід у Гала-матчах, яких я ведаю, виходили звідти з ось такими очима! Це дійсно колосальна подія в житті – вийти і зіграти з ними, тому що ми всі люд практично одного покоління, і ми чудово пам’ятаємо, що за машина була – радянський хокей. І вийти на лід у такій грі – це неймовірно круто! Це – на все життя.

«Ми команда, яка не користується якийсь фінансової або іншої підтримкою»

— Ваші «Білі Тигри» — лідери: на першому місці у першій групі московської «Ліги Надії». Це і «путівка в Сочі», і найвищий рівень серед «суто аматорських» команд в найбільшому в країні, регіоні, в якому груп у цьому дивізіоні – цілих вісім. І ви тут зірка, на цьому рівні.
— Та яка зірка, киньте.

— В одному матчі три голи, в іншому чотири забиваєте. За фактом: одинешенек з кращих гравців однієї з кращих команд одного з найсильніших, кажуть, аматорських дивізіонів в країні.
— Мені віддають, я заколачиваю (посміхається). Ми не витаем в хмарах. Ми прекрасно розуміємо свій рівень. Я от чесно зізнаюся: ніколи не дивлюся, де, в якому дивізіоні ми граємо. У нас є хлопці, які займаються заявкою, і вже після всього я їх запитую: «Ну, чого? В якому ми дивізіоні?». Тому що я ніколи на це уваги не звертав, для мене цікавіше, щоб завжди суперники змінювалися. У цьому році, наприклад, ми отримали до себе в дивізіон «Сильний Вождь» — це команда, яка користується якоюсь дикою підтримкою безотносительно, і з ними цікаво буде пограти.

— Вони самі по собі фаворити — на рівні «18+».
— Звичайно, крім усього собственного антуражу вони ще дуже добре грають у хокей. Але тут для мене вже питання численника встає – чи встигну я, чи зможу на гру з ними потрапити. А мені дуже цікаво на них на льоду подивитися.

Головна мета у всіх нас, звичайно, тільки перемога. Це зараз ти їдеш по льоду і посміхаєшся. А в плей-офф буде трошки по-іншому.

— З турнірної точки зору нападник Казанського дуже потрібен «Білим Тиграм» у матчі з «Ядерним Вождем», тому що це буде матч між головними фаворитами за перше місце.
— Якщо мене Батьківщина пошле туди, куди пошле, то я вже нічого з цим не можу вдіяти. Але що стосується сезону, то поки у нас дійсно все добре. Ми зібрали ще двох-трьох захисників, яких не вистачало, воротар стабільно грає, і якось так все у нас зараз складається. Але ж у нас немає мети перемогти в регулярному чемпіонаті. Ми отлично розуміємо, що навіть якщо з першого місця вийдеш в плей-офф, одну гру «згорів» там, і все, до побачення.

Головна мета у всіх нас, звичайно, тільки перемога. Це зараз ти їдеш по льоду, і посміхаєшся. А в плей-офф буде трошки по-іншому. Але, знову ж кажу, якщо б ми ніколи не були до цього в Сочі, то, може, і билися б якось інакше. А так як ми всі вже сквозь Сочі пройшли. Практично вся команда, яка зараз грає, була там. Нам усім важливо і потрібно тільки перемагати в Москві і їхати на фінал Фестивалю.

— Організація «Білих Тигрів» — це команда, це тренер, це тренування…
— Ні. У нас в цьому плані все набагато скромніше. Ми команда, яка не користується якийсь фінансової або іншої підтримки. Ми самі собі все оплачуємо. У нас немає можливості тренуватися, тому що всі хлопці живуть в різних кінцях. І, знову ж таки, у всіх не збігаються графіки. Ми збираємося тільки на ігри.

— В тому ж «Ядреном Вождя» це зовсім не так…
— Ми знаємо. Це, звичайно, велика проблема, тому що я бачу, що інші команди регулярно тренуються, накочуються, а ми взагалі ніколи цього не робили за тяни час існування «Білих Тигрів». За великим рахунком, ми як і раніше просто деяке число товаришів, які зустрілися в Медведково на ковзанці, організували команду, і ось з того часу так і ганяємо: хтось приходить, хтось іде. Це був рік 2006-й, 10 років тому. Ну, хлопці і ще раніше каталися, це я до них у 2006-му приєднався, як тільки переїхав у Москву. Тому якщо ми перетинаємося десь, то чоловік п’ять-шість тільки граємо разом. Командою збираємося тільки на ігри.

Ми — виключно аматорський колектив. Буває, що тільки дві п’ятірки зберуться. Або першого, або иного ланки у нас немає: хтось не приїхав з роботи, хтось кудись поїхав – все, привіт. Це аматорський хокей. Тому вся розмова про фаворитів не доречний.

До того ж всі отлично розуміють, що регулярний чемпіонат, це, звичайно, здорово, але для нас тут результат не дуже важливий. Для нас набагато важливіше награти взаємодії, зрозуміти якісь шаблони. Ось, наприклад, нам попалася команда, яка, дійсно на жалко, не склала нам конкуренції. При всій повазі. Тому ми самі на кожен період виходили з рахунком 0:0, і у нас було завдання, щоб зіграти верно при якихось стандартних ураженнях і не пропустити.

Субота і неділя для всіх, по суті, вихідний. Люд ввечері вихідного дня приїжджають пограти в хокей. Для мене ж субота і неділя – найбільш завантажені дні.

— Так «Білі Тигри» пішли від дворової, фактично, команди?
— Так. Саша Нефьодов, Льоша Кутовий. Зловония не грали ніде і все вдвох починали. Каталися у дворі, потім перебралися в палац.

— Нефедов у вас на лавці зараз у картузі з білим верхотурой…
— Так, в капітанській. Я, до речі, дивуюся, чому він на лід не виходить, чесно кажучи, тому що він в дуже хорошій формі. Ми катаємося по вечорах, і він у повному распорядку. Це з тієї серії, що борозни не зіпсує. Але те, що він заявлений в Нічний лізі як тренер, а не як гравець – це його право, він такий негласний власник нашого клубу. Не ведаю, раніше він зазвичай брав участь у матчах, а зараз ось другий рік на лавці. Не ведаю, чому. Але, вийшовши на лід, він точно б нас підсилив.

«Сім’я не поділяє моїх інтересів і взагалі нічого не розуміє в спорті»

— З суто побутової точки зору – що це коштує, не в сенсі грошей, а за життя – займатися аматорським хокеєм так, як це робите ви? Фізика? Тренажерний зал?
— Звичайно. Я з великим задоволенням займаюся з тренером. Це Амір Арфулов, який і сам катався, і в Нічний лізі грав, по-моєму, за «Благовіст». Його брат зараз за «Швидкісну Машину», а сам він, якщо не помиляюся, в «Бобрів» де-то в області «пилить». Він дуже неплохой фахівець і з фізики, і саме в хокеї. Я з великим задоволенням відчуваю віддачу від нього, тому що насправді мені легше стає.

Розумієте, субота і неділя для всіх, по суті, вихідний. Люд ввечері вихідного дня приїжджають пограти в хокей. Для мене ж субота і неділя – найбільш завантажені дні. Я ось зараз прокоментував «Манчестер» — «Ліверпуль», і відразу сюди. Для того, щоб зіграти в хокей, потім додому, щоб на наступний день все наново – спочатку футбол, потім хокей. Правда, вже з мікрофоном, а не на льоду. Але це все входить у вартість квитка» — я ні на що не скаржуся, я попросту констатую факт. І насправді, якщо є хоч якісь проблеми, то тільки домашні. Раскалывай дружина каже: «Знову ти кудись на свій хокей…» (сміється).

Дружина не ходить на хокей, їй це як би взагалі нецікаво. І дітям моїм теж. Старшому взагалі, поки молодшому не ведаю. Вони не поділяють моїх професійних інтересів.

— А дружина приходить на ваші матчі?
— Ні, вона не ходить на хокей, їй це як би взагалі нецікаво. І дітям моїм теж. Старшому взагалі, поки молодшому не ведаю. Вони не поділяють моїх професійних інтересів, не дивляться трансляції і взагалі нічого не розуміють в спорті. Тому що це не їх. Тому для них хокей – це час, що забирає мене з сім’ї. І мені постійно приводиться так трошки долати. Говорити: «Терпи, ну що ж робити?». Це як «любиш мене – обожай мою собаку».

Источник: championat.com

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ